Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства з'являються серйозні відхилення в

психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

    У правовій базі України визначення насильства, яке є складовою жорстокого поводження з дітьми, представлене Законом України №2789-ІІІ "Про попередження насильства в родині" від 15.11.2001 р. У статті 1 "Визначення термінів" визначено види насильств:

• психологічне насильство– насильство, пов’язане з дією одного члена родини на психіку іншого шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими спеціально створюється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе й може заподіюватися або заподіюється шкода психічному здоров’ю;
• економічне насильство– навмисне позбавлення одним членом родини іншого житла, їжі, одягу й іншого майна або засобу, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

сексуальне насильство– протиправне зазіхання одного члена родини на статеву недоторканність іншого члена родини, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена родини. Поняття "сексуальне насильство" містить в собі поняття про сексуальні домагання, непристойні пропозиції, а також будь-які образливі дії, що мають сексуальний характер.

      Особливим видом насильства є насильство в сім’ї, яке може поєднувати ознаки всіх вищевказаних видів насильства. Разом із тим, воно є чи не найбільш небезпечним, тим, що має пролонгований характер і тим, що людина переживає насильство з боку того, хто за родинним чи сімейним станом мав би захищати, підтримувати жертву, а не кривдити її. Особливо небезпечний такий вид насильства по відношенню до дітей, оскільки значно деформує особистість дитини та формує озлоблення до оточуючих, стає причиною самогубств.

      На основі досвіду роботи з сім’ями та безпосередньо з дітьми можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми:

- жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття:

- побиття;

- штовхання;

- спроби задушити;

- викручування рук та ін.;

- дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї:

- батько б’є чи ґвалтує матір у присутності дітей;

- "погану" дитину фізично карають у присутності "хорошої" дитини;

- дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.;

- сексуальне насильство

- нав’язування сексуальних стосунків;

- сексуальні дотики/поцілунки;

- використання привілеїв дорослих:

- поводження з дітьми як з рабами чи слугами;

- покарання, поводження, як з підлеглими;

- поводження як зі своєю власністю;

- відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

- залякування:

- використовування свого росту, розмірів та сили;

- навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

- крики, стресогенна поведінка;

- жорстокість щодо інших істот;

- погрози:

- кинути дитину;

- самогубства;

- заподіяти фізичної шкоди;

- заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам тощо;

- розлюбити дитину;

- силами зла, що покарають дитину та ін.;

- використання громадських установ:

- загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

- ізоляція:

- контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;

- контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;

- контролювання спілкування дитини з друзями;

- закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі тощо;

- обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;

- емоційне насильство:

- приниження;

- використання скарг;

- використання дітей в якості довірених осіб;

- підвищення голосу без вартої на те причини;

- непослідовність;

- присоромлення дитини;

- використання дітей у конфліктах між батьками;

- "торгівельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

- економічне насильство:

- незадоволення основних потреб дитини;

- відмова чи зволікання у виплаті аліментів;

- повна відмова дитині в грошах;

- контролювання дитини за допомогою грошей;

- відмова дитині у підтримці;

- використовування дитини як засобу торгу при розлученні;

- нав’язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності;

- примушування дитини важко працювати.

     Стаючи в сім’ях жертвами насильства, діти нерідко покидають сім’ї, опиняються на вулиці, де можуть стати об’єктами купівлі-продажу. В Україні встановилась досить небезпечна ситуація, пов’язана з поширенням торгівлі людьми, зокрема дітьми. Торгівля дітьми – це складна комплексна проблема, яка, без сумніву, має негативний вплив на неповнолітніх. Потрапивши в ці тенета, дитина стикається з погрозами фізичного, психічного, сексуального насильства, побиттям, зґвалтуванням, а також розбещенням, втягненням у злочинну діяльність, спонуканням до заняття проституцією, залученням до праці на виробництві зі шкідливими умовами, вилученням органів для трансплантації, використанням у жебрацтві тощо. Іноді жорстоке поводження до дітей може виявлятись в фактах продажу дитини самими батьками або іншими членами сім’ї .

      Згідно Конвенції ООН про права дитини, яку підписали 189 держав світу, кожна дитина має право на захист від усіх видів сексуальної експлуатації та насильства. Всі держави повинні захищати дітей від сексуальної експлуатації та забезпечувати дітям-жертвам фізичну та психологічну реабілітацію і допомогу в соціальній реінтеграції.

Результати досліджень, проведених здебільшого в розвинених країнах світу, дозволяють стверджувати, що певні характеристики дітей збільшують ризик насилля: вікові, статеві, гендерні, особистісні особливості сім’ї, в якій зростає дитина. Також враховуються характеристики батьків чи опікунів (особистісні, поведінкові, статева приналежність, минулий досвід.).

  Дослідниця Н. Ярославцева виділяє такі наслідки жорстокого поводження з дітьми:

1. Фізичні (травми черевної порожнини і грудної клітини, травми головного мозку, синці та рубці, опіки, травми центральної нервової системи, інвалідність, переломи, подряпини та рвані рани, погіршення зору);

2. Сексуальні проблеми і проблеми з репродуктивним здоров’ям (статеві дисфункції, хвороби, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ/СНІД, небажана вагітність);

3. Психологічні та поведінкові (алкоголізм та наркоманія, погіршення пізнавальних здібностей, злочинна, жорстока поведінка, депресія і тривога, затримка в розвитку, порушення харчування та сну, почуття сорому і вини, гіперактивність, погані взаємостосунки, погана успішність, низька самооцінка, посттравматичні стресові розлади, суїцидальна поведінка і аутоагресія);

Фізичні, поведінкові та емоційні наслідки насильства можуть бути різними, в залежності від рівня розвитку, на якому знаходилась дитина, коли відбулось насильство, його жорстокості, стосунків між кривдником і дитиною, терміну, протягом якого відбувалось насильство, та інших факторів в оточенні дитини.

Нормативно-правова база захисту дитини від насильства

          Захист дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися і розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини.

       Першим міжнародним документом, в якому розглядалась проблема прав дитини, була Женевська декларація 1924 року, спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист. Важливим документом стала прийнята 10.12.1948 р. Генеральною асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини (введена в дію з 1976 р.). У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток Декларація отримала в пакетах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення розв’язання їх основних соціальних проблем.

Генеральна асамблея ООН 20.11.1959 р. прийняла Декларацію прав дитини – документ, який регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно.

        Документом, де проголошується, що людство зобов’язане дати дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, яке гарантує в майбутньому розвиток повнолітніх громадян, стала Конвенція про права дитини, схвалена ООН 20.11.1989 р. Україна ратифікувала Конвенцію в 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства. Її ратифікували 189 країн світу. Серед тих, хто не ратифікував Конвенцію – США та Сомалі.

   Необхідною умовою попередження жорстокого поводження з дітьми є підвищення психологічної та педагогічної обізнаності педа­гогів.

  З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім'ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров'я, вмін­ня контактувати з людьми.

       Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться ви­являти турботу. Яких люблять таки­ми, якими вони є, — вчаться бути терпимими до інших.Так закладаються основи гуманних стосунківбатьків і дітей. Тому метою співпраці з роди­нами вихованців є допомогти батькам зрозуміти і прийняти сучасні гуманістичні ідеї та переконання, які ґрунтуються на повазі до особистості дитини. Адже батьки часто не розуміють, що їхні дії є жорстокими щодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків.

    Тож для попередження жорстокого поводження батьків з дітьми доцільно проводити:

- інформаційні повідомлення на загальних батьківських збо­рах «Батьківська влада та обов'язок», «Ефективність вихо­вання без покарань», «Емоційно-особистісні проблеми ди­тини», «Почуйте серцем голос Вашої дитини».

    Нехтування інтересами та потребами ди­тини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, ви­хованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідче­ність) і без таких.

     Звичайно ж, усім батькам добре відоме зна­чення повноцінного харчування, належного догля­ду, надання своєчасної медичної допомоги для нор­мального зростання і розвитку дитини. Проте багато батьків використовують подарунки,щоб «відкупитися» від дитини. Діти, які одержують ці подарунки, вважають, що любов можна замінити різними речами. Слід пам’ятати, що ні кількість подарунків, ні їх коштовність не відображають силу почуття. Справжній подарунок дарують щиро, не в обмін, а просто так.

  Кожного дня діти звертаються до нас з різними питаннями, проханнями про допомогу. Завдання дорослих – почути запитання та вчасно відповісти на них, вчасно допомогти дитині. Якщо дорослі допомагають дитині і роблять це з радістю, то душа дитини наповнюється любовю. Якщо ж дорослі буркотять і сварять дітей,така допомога її не радує. Отже, дуже важливо обрати саме ту форму вираження (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.