Щоб дитина стала людиною, батьки повинні стати опорою та гарантом її гармонійного особистого становлення. Перед батьками постають питання: «як виховувати?», «як привчити дитину до дисциплінованості?», «чи треба карати за провину?». На жаль, іноді батьки забувають або не усвідомлюють межі між дисципліною та тим, що зветься «домашнім насильством».

 Отже, перш ніж карати дитину «за щось», «для чогось», розумійте: не можна примусити дитину щось зрозуміти – треба підвести її до розуміння того, як слід робити. Правильно виховати можна лише  в любові,  з відчуттям поваги до себе як Людини. Насилля породжує насилля. Покарання призводить до покарання. Це прояви жорстокого ставлення до дитини.

Сім’я – є одним з найважливіших пріоритетів життя. Все, що є в нашому характері, все, що ми беремо з собою в своє доросле і самостійне життя – закладено перш за все в сім’ї. Звичайно, світ людини формують і школа, і вулиця, і друзі, і книга, але саме сім’я є тим первинним середовищем, де проходить становлення особистості. В сім’ї розвивається вся гамма наших емоцій і почуттів, через сім’ю ми  переймаємо традиції.

Сім’я завжди буде основою життя людини, джерелом її щастя. Діти щасливі батьками, а батьки щасливі дітьми – ось такий природний взаємозв’язок. Душевна близькість дітей і батьків - це і є багатство сім’ї. Для кожної матері і кожного батька найбільше щастя в житті – побачити своїх дітей людьми, гідними високого звання Людини. Сім’я – це могутня  сила, вона покликана утверджувати все добре, ніжне в людині, захищати від життєвих незлагод. Сімейне виховання має свою специфіку, свої особливості, яке характеризується любов’ю між батьками і дітьми, взаєморозумінням,  підтримкою, відчуттям захищеності.

Роль сім’ї у вихованні дітей – велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують характер дитини. Тому, особливої уваги слід приділяти вихованню дітей у любові до батьків, рідних, поваги до людей та піклування про молодших і старших.

Поняття «сім’я» у нас звичайно асоціюється з безпекою і захистом, із місцем, де можна знайти відпочинок і порозуміння. Проте дедалі частіше дізнаємося про існування сімей, у яких люди живуть ніби «в зоні військових дій». І страждають від цього слабкі, незахищені. Перш за все — діти.

За даним соціо­логічного дослідження «Насилля серед дітей та підлітків», встановлено, що витоки жорсто­кості та насильства частіше за все треба шукати в сім’ї. Так, близько 60 % батьків систематично так чи так виявляють агресивне ставлення до своїх дітей, у 17 % таких батьків агресивність характеризується особливою грубістю.

Що ж ми розуміємо під словами «домашнє на­сильство»? Яке значення вкладаємо в цей термін? У психологічній літера­турі домашнє насильс­тво — це:

• дія або без­діяльність одного з членів сім’ї, спрямована проти інших членів сім’ї;
• використання переваги сили чи вла­ди, яка позбавляє членів родини особистих прав і свобод, і стає загро­зою для їхнього життя і здоров’я (фізичного та психічного).

 Насильство в сім’ї – будь-які зумисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї стосовно іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному чи психічному здоров’ю.

Як бачимо, це визначення охоплює 4 харак­терні ознаки насильства:

1) умисна дія;

2) порушення прав і свобод;

3) перевага однієї людини над іншими;

4) шкода.

Фізичне (тілесне) покарання як спосіб кон­тролю за поведінкою різко полегшує відчуття провини (покарали — значить зняли відпові­дальність, спрацював механізм, який дозво­лив уникнути провини). Покарання — це моральний замах на здоров’я: фізичне і психічне. Покарання не повинно «витісняти» любов. Покараний — ви­бачений. Інцидент вичерпано — сторінку пе­регорнуто. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ані слова, не заважайте починати спочатку! Хоч би що трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприй­матися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас.

Агресивність — це не тільки заподіяння шко­ди, це впевненість у своєму праві вирішувати все за інших, маніпулювати. Використовуючи різні засоби тиску на дітей, батьки заоохочують їхню надмірну залежність від них, ставляться як до власності, а не до людини, яка має право рости і ставати незалежною, впевненою, бути собою. Таким чином, батьківське почуття власності — поганий порадник у вихованні, воно розвиває в дітях надмірну компромісність, залежність, надмірне підпорядкування дорослим, низький опір зовнішньому тискові. Наслідки такого ви­ховання: брак впевненості в собі, деформація ставлення до себе, приниження себе, низька самооцінка. Що більше насильства в дитинстві, то більша імовірність впасти в залежність у до­рослому віці.

Особистість дитини часто оцінюється з точки зору її покірності. Дуже помиляються батьки, які вважають, що основою правильних стосунків з дітьми є слухняність у найгіршому розумінні цього слова: без зайвих розмов робити тільки так, як кажуть батьки. Такі батьки нехтують по­чуттями і думками дитини, вважають, що вона не має права на власну думку, вчинок, а значить, не визнають її особистістю, окремою від них самих. Вчать не мати своєї позиції і відстоювати її, а підкорятися, пасувати перед авторитета­ми. Сліпа слухняність призводить до того, що дитина стає безініціативною, пасивною, несамостійною, безвільною, безпомічною, не вміє брати на себе відповідальність, може легко підпадати під вплив, стати виконавцем чужої волі, легкою здобиччю сильних і влад­них людей.

Не слід покладатися у вихованні тільки на силу, інакше ви привчаєте дітей зважати тільки на силу (хто сильніший, той і пра­вий). Не треба «сильнодіючих ліків» (кри­ків, погроз, покарань) у простих ситуаціях, прибережіть їх на крайні випадки, інакше ви скоро вичерпаєте себе, а ліки перестануть діяти. Система залякування дітей, що побу­тує в деяких родинах, призводить до неправ­дивості та нещирості — особливого способу самозбереження. Батьки часто звертаються до силових методів виховання, тому що, на їхню думку, вони менш витратні і більш результативні. Так, короткочасний результат буде. Але це не свідома поведінка, а поведінка, яка постійно потребує вашого (зовнішнього) контролю. Внутрішній контроль (свідома само­регуляція) таким чином не формується: дитина намагається поводитися краще не тому, що вона усвідомлює необхідність приймати певні норми і відповідати їм, а тому, що боїться покарання, а, значить, вчиться хитрувати, пристосовуватися. Це шлях деформацій характеру, завдавання шко­ди особистості, а не розвитку її.

Тілесні покарання роблять дитину не госпо­дарем свого тіла і своєї психіки, а її рабом, вони нав’язують їй досвід поразки, прищеплюють безпорадність, безпомічність, призводять до деградації, приниження гідності дитини, оз­доблюють її. Надто бурхливі прояви обурення, безконтрольні вибухи гніву, люті, оскаженіння з боку батьків розпалюють погані нахили дітей, привчають їх до нестриманості, злості, безко­нтрольних вибухів емоцій. Батькам слід усві­домити, що на негативних емоціях позитивну особистість ще ніхто не виховував.

Пригнічення особистості дитини може закін­читись великим вибухом, зробить її агресивною, призведе до відкритого протесту.

Агресивність завжди породжує іншу агресивність, яка може бути спрямована на тих же батьків, на ровесни­ків або на самого себе (аутоагресивність аж до спроб самогубства).

Жорстоке ставлення до дітей — це крайній ступінь невиправданої перестановки ролей, коли батьки помилково вважають, що мають право на те, щоб діти емоційно підтримували їх, задовольняли їхні емоційні потреби, коли намагаються вирішувати свої емоційні проблеми за рахунок дітей, «зриваються» на них. Якщо нав’язати дитині цю ненормальну роль, вона не буде розвиватись як слід. Коли наші власні емоційні ресурси вичерпуються, щоб уникну­ти психічного виснаження, треба намагатися якнайшвидше відновити свої сили (молитва, медитація, спілкування з природою, з друзями, нові інтереси), взяти «тайм-аут» у конфлікті з дитиною і, в першу чергу, заспокоїтися самому.

Отже, будь-яке насильство — це завжди психічна травма, яка деформує особистість, перешкоджає нормальному психічному розвиткові дитини, руйнує її психічне здоров’я. Батьки ма­ють усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання — становлення правильних стосунків з дітьми. Для того, щоб досягти взаєморозуміння з ними, треба усвідомити, що основа спілкування в сім’ї — доброзичливість, довірчі відносини.

По відношенню до дітей виділяють такі види насилля:

• нехтування основними інтересами і потребами дитини
• фізичне
• психологічне
• сексуальне
• економічне

Фізичне насильство в сім’ї -  зумисне завдання одним членом сім’ї  іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, заподіяння шкоди його честі й гідності.

Психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією  одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.

Сексуальне насильство в сім’ї – протиправне зазіхання одного члена  сім’ї на статеву недоторканність іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена сім’ї.

Економічне насильство в сім’ї – зумисне позбавлення одним членом  сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, спричинити порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Насильство в сім'ї дуже впливає на життя дітей і під­літків.

- 60 % дітей в Україні є жертвами сімейного насилля

- 69 %  відсотків випадків сексуального насилля над дітьми здійснюється в домашніх умовах

- 50% дітей потерпілих від насильства схильні до зловживань наркотиками та алкоголем

- 50 % усіх бездомних дітей пішли жити на вулицю, рятуючись від насильства в сім’ї

- Діти-жертви в 10 разів частіше здійснюють спроби суїциду, ніж їхні ровесники.

Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини?

Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім'ї до одного з дітей часто ста­вляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Ігор у нас гар­ний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь при­годи...» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент гли­боко травмується.

Приниження - постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»... Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -„ярлики" глибоко прони­кають у душу дитини. У неї з'являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спо­чатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, по­тім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки.

Емоційне ігнорування. Скільки батьків вва­жають, що суворе виховання підготує дитину до суворого жит­тя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею.

На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі сто­сунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».

  Словесні образи по відношенню до дітей. Во­ни сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям. Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втек­ти куди-небудь.

Що ж відбувається з дітьми, що страждають від пси­хологічних травм?

Насильство може викликати різні порушення, такі як:

• порушення в пізнавальній сфері,( можуть з'явитися затримки в розвитку мо­торних та мовних умінь, розвитися апатія та байдужість)
• розлади апетиту, сну;( У травмованих психологічно малюків нерідко спостерігається порушення сну, а іноді може виникну­ти нудота та блювання. У них розвиваються так звані «дурні» звички - смоктання пальця, спроби кусатися,істерія.)
• зловживання наркотиками, алкоголізм;
• мимовільне відтворення травматичних дій у поведінці;
• спроби самопокарання (наприклад, самокатування) ;
• безліч соматичних скарг.

Діти, які зазнають психологічних та фізичних травм стають потайними та агресивними, нікому не довіряють, особливо дорослим. Дитина, як правило, починає гірше вчитися, не бере участі у шкільних справах, погано спить, а іноді навіть тікає з дому. Вона боїться гніву батьків і не знає, до кого їй можна звернутись, з ким поділитись своїми проблемами.

 Крім безпосереднього впливу насильство, пережите в дитинстві, також може призводити до довгострокових наслідків, часто впливає на все подальше життя. Воно може сприяти формуванню специфічних сімейних відносин, особливих життєвих сценаріїв.

Як допомогти дитині, якщо вона стала свідком проявів насильства в сім’ї?

• Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє.
• Слід обов'язково вислухати дитину до кінця, на перебиваючи та не оцінюючи її. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує цей біль.
• Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.
• Іноді діти вважають себе винними в тому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, не має її провини.
• Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

Правила поведінки для батьків 

• Будьте уважними до своєї дитини.
• Частіше включайте у спілкування тепло, добрі слова, ласкавий погляд.
• Дуже важливе і покарання, якщо воно слідує одразу за вчинком, роз’яснено дитині, воно оцінює дії, а не людські якості. Караючи дитину, батьки мають виявляти терплячість, спокій та витримку.
• Правильній поведінці потрібно вчити дитину з самого раннього дитинства. Тільки добрий приклад батька та матері можуть дати добрі плоди.
• Не дозволяйте дітям довго грати у комп’ютерні ігри та дивитися телевізор. Контролюйте, чим захоплюються ваші діти.

ПРИТЧА

 Ця історію однієї літньої дами, коли вона була молодою мамою, люди вірили, що без різки хорошої людини не виховаєш. Тобто сама вона в це не вірила, але одного разу її маленький син завинив, і їй здалося, що він у перше в житті заслуговує на те, аби його добряче відшмагали. Вона наказала йому піти й самому зірвати різку. Хлопчик пішов і довго не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути». Тут мама розплакалась, тому що раптом побачила все очима дитини. Хлопчик, мабуть, мислив так: «Мама хоче зробити мені боляче, для цього й можна взяти й камінь…» Потім вона поклала камінь на кухонну поличку, де він і залишився лежати, як вічне нагадування про обіцянку, яку вона дала собі тієї миті: жодного насилля!

Непогано було б нам усім покласти на кухон­ну полицю невеличкий камінець як нагадування дітям і самим собі — жодного насилля!..»

Дорослому інколи важко порозумітися з дітьми саме тому, що вони існують у різних системах цінностей, значень, настроїв. Дитина — це не просто інша людина, це — зовсім інший пси­хологічний простір, якісно відмінне світосприй­няття. Отже, шановні батьки, пам’ятайте про це! І останнє, про що не слід забувати: здоров’я дітей — у наших руках. То ж частіше покладай­теся на свою любов та інтуїцію, не вирішуйте власні проблеми коштом здоров’я своїх дітей, бо сім’я є основною точкою опори дитини.

    Шановні батьки, піклуйтеся про своїх дітей! Не соромтеся демонструвати їм свою любов та піклування і вони віддячать вам такими ж почуттями.

 Бажаю вам удачі у вихованні дітей і нехай у ваших сім’ях панує тільки любов і гармонія.

 Анкетування батьків «Чи гарні ви батьки»?

1.Чи стежите ви за статтями в газетах, телевізійними або радіопрограмами на педагогічну тематику? Чи читаєте ви час від часу книжки про проблеми виховання?

2.Чи вважаєте ви недоліки в поведінці вашої дитини результатом упущення вами якихось моментів у вихованні?

3.Чи є ви разом із чоловіком ( дружиною ) однодумцями у вихованні ваших дітей?

4.Чи приймаєте ви допомогу вашої дитини в якійсь діяльності, навіть  у тому випадку, якщо справа від цього не виграє?

5.Чи забороняєте ви щось або караєте дитину тільки в тому випадку, коли це цілком виправдано і необхідно?

6.Чи вважаєте ви послідовність у вихованні одним з основних педагогічних принципів?

7.Чи вважаєте ви, що середовище й оточення – один із чинників, який істотно впливає на виховання дитини?

8.Чи вважаєте ви заняття спортом і фізкультурою чинниками гармонійного розвитку дитини?

9.Чи вважаєте ви, що краще попросити про щось свою дитину, ніж наказати це зробити?

10. Якщо вам доводиться сказати дитині:  «У мене зараз немає вільного часу» або «Почекай, поки я скінчу роботу», чи буває вам від цього неприємно?

За кожне «Так» поставте собі 2 бали; 

 за відповідь «Інколи» -1 бал;

за  відповідь «Ні» -  0 балів.

• Менше 6 балів – справи ваші кепські. Спробуйте терміново почати вивчення азів батьківської педагогіки.

• Від 7 до 14 балів – поняття про батьківські обов’язки у вас є, але необхідно більше часу й уваги приділяти дітям, частіше з ними спілкуватися.

• Більше 15 балів - ви справляєтеся зі своїми батьківськими обов’язками, але не заспокоюйтеся на цьому і не думайте, що ви робите все можливе – в батьківській праці не буває меж.

- Зробіть для себе певні висновки та врахуйте їх при подальшому вихованні ваших дітей.